Приветствую Вас Гость!
Пятница, 18.08.2017, 00:27
Главная | Регистрация | Вход | RSS


Праздники сегодня

Наш опрос

Оцените мой сайт
Всего ответов: 220

Статистика


Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Форма входа


Webcams worldwide - Webcams.travel
[История Ровно]
[История Ровно]
[История Ровно]
[История Ровно]
[История Ровно]
Яндекс.Погода

Календарь

«  Сентябрь 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930
Главная » 2011 » Сентябрь » 23 » Історія міста Рівне з газетних сторінок
22:15
Історія міста Рівне з газетних сторінок

Нема людини — нема проблеми…

Рівне ніколи не було столицею кримінального світу, але його представники існували, особливо у бурхливі 90-ті, і тут. І справи вони вирішували відповідно своїй «професії». Восени 1994 року рівняни активно обговорювали вбивство колишнього міліціонера, а потім — найвідомішого рекетира Сергія Стадницького, більш знаного під прізвиськом Тернопільський. Його розстріляли на території студмістечка «водника», поблизу тамтешнього кафе «Студка». Замовників та виконавців не знайшли.

Інша жертва професійних убивць — директор центрального ринку   Володимир Новосад. Його вбили кількома пострілами поблизу власного під’їзду у грудні 1998 року. І сталося це через декілька місяців після того, як ринок отримав незалежність від міської влади, ставши «товариством з обмеженою відповідальністю». Вбивць тут також знайти не змогли. Дев’ять років потому прізвище Новосад знову стало на ринку головним — його очолив син вбитого підприємця Олександр.

Початок кінця «Вереса»

 

Футбольний клуб «Верес» — окрема сторінка спортивної біографії Рівного. Сотні газетних матеріалів були присвячені спортивним результатам цієї команді. Майже стільки ж — переважно неприємним для вболівальника перипетіям, пов’язаних з клубом. Якщо 1993-1994 роки любителі футболу згадують з приємністю — на стадіон ходили десятки тисяч рівнян, а команда могла вибити з розіграшу Кубка київське «Динамо», то початком кінця недовговічної славної історії команди можна вважати квітень 1995 року. Саме тоді фірма «Еліксир» та її власник Валерій Коротков остаточно відмовились далі спонсорувати клуб, внаслідок чого команда вилетіла з Вищої ліги чемпіонату України. З того часу починається інша історія «Вереса» — історія ганебних поразок, постійного падіння у турнірній таблиці, страйків футболістів, невиплати зарплатні, регулярної зміни президентів, псевдоспонсорів тощо. Завершилося все на початку травня цього року, коли «Верес» відмовився від участі у змагань у другій лізі й фактично зник з футбольної мапи.

Раз-раз — і в «дамки»

Спортивних подій, які б вражали своєю масштабністю, за 20 років у Рівному було обмаль. А якщо відверто, то лише одна — чемпіонат світу з шашок-64 серед чоловіків. У 1997 році на сцені драмтеатру 28 спортсменів з 13 країн змагалися за нагороди призового фонду — 10 тисяч гривень. Переміг білорус Андрій Валюк, який під час урочистого закриття турніру зіграв партію та змусив здатися голову ОДА Миколу Сороку. Майже повторення шашкового мундіалю відбулося цього року — до міста з усього світу приїхали вже жінки, котрі розіграли світову першість у стоклітинкових шашках.

Чайка злетів у 1998-му

 

Виборів, демократичних і не дуже, за 20 років було багато. І міських голів також було декілька. Але відзначити можна лише березневі вибори 1998 року, після яких майже на десять наступних років міським головою став Віктор Чайка. Після цього його ще двічі переобирали головою влади міста, хоча з 2006 року і до моменту смерті в лютому 2008 року містом він через хворобу фактично не керував.

Яким міським головою залишився Чайка в пам’яті рівнян — може свідчити хоча б церемонія прощання, під час якої черга з жителів міста розтягнулася від театру на кілька сотень метрів: люди протягом чотирьох годин стояли на лютневому морозі. Це нині правління Віктора Анатолійовича згадують як «епоху Чайки», його ім’я присвоюють квітковим алеям та планують назвати одну з нових вулиць, а в лексиконі рівнян твердо оселилося слово «господарник» щодо кандидатів на керівника міста.

Сорочина вода

Кінець 1998 року добре запам’ятається багатьом мешканцям Рівного. Тоді у них з’явився шанс на цілодобове постачання холодної води. Як і обіцяв голова обласної адміністрації Микола Сорока, саме тоді запрацювали нові Новомильський водогін та водопровідно-насосна станція, побудовані за рекордні два місяці. І якщо не брати до уваги збої у перші місяці, то надалі місто майже позбулося проблем з постачанням холодної води. А Микола Сорока у народній пам’яті залишився «губернатором», який дав Рівному 12 тисяч кубів води щоденно.

По свободі слова — цеглиною

 

У звичайний понеділок 30 жовтня 2000 року готувався черговий номер вівторкового випуску «РВ». Але спокійно працювати в редакції у цей день ніхто не зміг. Під стінами редакції на вулиці 16 Липня зібралися люди, які називали себе «патріотами» і якими керував на той час нардеп Василь Червоній. Імпровізований мітинг під вікнами закінчився побиттям цих вікон цеглою, розмальовуванням стін редакції образливими написами, навіть розбитою головою одного з «беркутівців», які приїхали у «гарячу точку» відновлювати порядок.

Формальною причиною хуліганських дій прибічників цього політика став передрук українською мовою частини книги столичного письменника Олеся Бузини «Вовкулака Тарас Шевченко». У ній, як відомо, автор показує письменника не у звичному світлі, а як людину, яка багато вживала алкоголю та мала слабкість до жінок. А неформальною — давні неприязні стосунки нардепа до газети, котра до дій політика завжди ставилася критично. Врешті-решт, погром «Рівне Вечірнє» увійшов у міжнародні посібники з журналістики в розділах «Відносини політики та преси».

Вистражданий пам’ятник

Історія пам’ятника Тарасу Шевченку, який уже 12 років височіє на майдані Незалежності, була доволі цікавою. Відкрили його у березні 1999 року, хоча гроші почали збирати — ще за десять років до того. Саме у 1989-му на рахунок організаторів зборів грошей надійшли перші 100 рублів. А вже два роки потому вони перетворились на 189 тисяч рублів, доля яких така ж сумна, як і доля радянських ощадкнижок, знецінених під час гіперінфляції 90-х. Пізніше на місці, де колись стояв Ленін, націонал-патріоти змогли поставити лише камінь з надписом про плани поставити цілий пам’ятник, а вже наприкінці 90-х за підтримки міської влади таки з’явився монумент авторства Петра Подольця та Володимира Стасюка, названий дотепниками «Бетменом».

Смерть юного порушника

Безглуздих смертей завжди було багато. Але цей випадок сколихнув і довго змусив обговорювати ледь не усе місто. У травні 2000 року інспектор ДАІ Іван Гуменюк, сприйнявши водія автомобіля «Пежо» за злісного порушника та злочинця, вистрілив з табельної зброї. Загиблим від кулі інспектора виявився… 14-річний підліток Денис Матвійчук. Він взяв дідову машину покататися з друзями і не зупинився на вимогу працівника ДАІ. Суд розтягнувся на багато років, і остаточного вердикту немає досі. Інспектор Гуменюк деякий час провів у СІЗО, але потім був звільнений на підписку про невиїзд. Винним у перевищенні службових обов’язків він себе не визнавав.

”Обленерго» — в руках американців

Восени 2001 року приватизація у Рівному сягнула ледь не космічних масштабів. Був проданий енергорозподільчий «стратегічний об’єкт», а в народі просто — «обленерго». Подібні структури у той час активно переходили у приватні руки переважно відомого українського бізнесмена. Але дві компанії, рівненська та київська, отримали нового власника з-за океану. Ним стала міжнародна корпорація, яка володіє енергетичними підприємствами від Аргентини до Китаю — AES. Звична назва «обленерго» трансформувалася в «AES Рівнеенерго», хоча нещодавно назву знову змінили на «Рівнеобленерго» з приставкою «AES».

Прихід нового власника мав епохальний для міста наслідок — у Рівному перестали щотижня вимикати світло «задля економії». Постачання електроенергії стало безперебійним, абоненти почали отримувати зручні рахунки, а старі мережі поступово замінюються на нові до сих пір.

Загадковий інвестор

Коли навесні 2004 року небо Рівного осяяв фантастичний салют на честь 35-річчя «Рівнеазоту», усі знали, що подарував його загадковий інвестор, який привіз на свято хіміків і московських «зірок». Інвестор, ім’я якого довгий час не називали, посміхався у компанії Миколи Сороки та Віктора Чайки. Лише потім з’ясувалося, що загадковий бізнесмен не хто інший як олігарх Дмитро Фірташ, який і є володарем контрольного пакета акцій заводу. Але за рік до того, у 2003-му ці контрольні 53,86 відсотка акцій найбільшого рівненського підприємства та гордості хімічної промисловості держави придбала міжнародна компанія «Райффайзен Інвестмент», яка, як з’ясувалося, мала тісні стосунки з Фірташем. Цікаво, що у тому 2004 році наша газета стала першим виданням, яке надрукувало фото «сірого кардинала» Фірташа.

Мільйони на дорозі

Руслан Дричак, більш відомий у місті просто як «валютник Руля», ще більшої популярності в народі набув у квітні 2005 року. Автомобіль, в якому валютник їхав, тримаючи в руках мільйони гривень готівкою, перевернувся. Водій авто загинув, а Руслану, який у 2002 році вижив після замаху на нього, пощастило і цього разу — він потрапив до лікарні. А мільйони розлетілися дорожніми просторами Грушвиці, поблизу якої аварія й сталася. Відповідно до заяви дружини Дричака, в авто знаходилось 2,5 мільйона гривень. Міліція врешті-решт знайшла «лише» 971 тисячу. Подібних аварій ні до того, ні після не було.

Дивіться, хто приїхав!

 

З великої кількості іноземних та українських гостей, які за 20 років радували своїми візитами рівнян, особливо запам’ятався приїзд найбільш одіозного російського політика-скандаліста Володимира Жириновського у Костопіль. Лише за рік до цього він дізнався правду про своїх родичів. Зокрема, про костопільського власника деревообробної фабрики Іцхака Едельштейна, який виявився його дідом.

Поглянути на землю предків Жириновський і приїхав у серпні 2007 року. Очікуваних скандальних заяв від нього не почули — Жириновський на три дні перестав бути політиком, перетворившись на людину, яка хоче віднайти свої корені та вшанувати пам’ять родичів. Усі три дні він спілкувався з журналістами та звичайними людьми, роздавав сувеніри та горілку «Жириновський», вивчав документи в архівах. Завершився його візит тим, що костопільський письменник Олександр Намозов написав про цю поїздку цілу, хоча й невелику книгу. Її можна придбати в усіх місцевих книгарнях.

Страх за своїх дітей

Повним божевіллям закінчився у Рівному 2008 рік і почався 2009-й. Єдина тема, яку можна було почути усюди, — маніяк, який вбиває маленьких дівчаток. Протягом менше року троє юних рівнянок стали жертвами, як були впевнені рівняни, нелюда. Правоохоронці заперечували існування одного вбивці, намагаючись розкривати справи оперативно. І це їм вдавалося. Щоправда, до суду дожили не всі. Звинувачуваного у першому вбивстві Павла Артемчука забили до смерті у СІЗО. Олександра Войцовича суд засудив до довічного ув’язнення, а справа третього підозрюваного, якому на момент злочину було лише 17 років, досі розглядається.

Блискавка для політика

Скандальний політик і провідник «бойових бабусь» Василь Червоній був героєм переважно критичних публікацій не лише нашої газети. Він був рекордсменом з позовів до різних ЗМІ. Але у липні 2009 газети були змушені писати про нього або добре, або нічого. Екс-нардеп та екс-»губернатор» загинув від блискавки, купаючись у річці. Червоній спілкувався мобільним телефоном, стоячи у воді, коли у небі уже гриміло. Похорон політика нагадував політичний мітинг біля могили на території Покровського собору, до будівництва якого, заради справедливості відзначимо, він доклав чимало зусиль.

Джеб Кличка Бакаю не допоміг

Найгучнішою політичною сенсацією 2002 року став… візит у Рівне братів Кличків. Приїхали вони сюди не спортом займатися, а агітувати за свого колишнього спонсора, одіозного підприємця та політика Ігоря Бакая. Екс-керівник «Нафтогазу», побувши два роки народним депутатом від Житомира, цього разу вирішив балотуватися від рідного Рівного. Організувавши фінансово безпрецедентну на той час для міста піар-кампанію, Бакай не скупився на щедрі обіцянки та заручився підтримкою міської влади. Але це не допомогло. Другою політсенсацією року стали результати виборів 31 березня 2002 — могутній Бакай програв нікому не відомому Юрію Ширку, рішення про участь у виборах якого було ухвалено майже в останній момент. З міста Бакай зник надовго — надалі він «прославився» на посаді голови Державного управління справами, за що потрапив у міжнародний розшук після зміни влади у 2004-му.

Гуд-бай, «цегельня»!

А приватизація тривала. У 2004 році Рівне попрощалося з одним з останніх символів 90-х років — центральним гастрономом. Більш відомий під народною назвою «цегельня», цей заклад насправді був культовим «місцем зустрічі» різних людей — творчої інтелігенції та професури, правоохоронців та журналістів, бізнесменів і «людей особливої професії» та ін. Згадують, що кава у «цегельні» була найсмачніша. Після приватизації колись великий магазин був поділений на декілька частин. Одна з них також стало культовою, але вже для значно молодшого покоління — у кафе «Аміго», створене на місці «цегельні» успішними місцевими «рестораторами» братами Криловими, нині можна зустріти переважно дітей та підлітків.

Смерть спідвеїста

 

У шанувальників рівненського, майже зниклого у 90-ті та відродженого у 2003 році спідвею з 1986 року був свій головний кумир. З тих пір, як уродженець Червонограда Ігор Марко став у Рівному чемпіоном Європи серед юніорів, місцеві вболівальники його щиро полюбили. Яким же був їхній шок від звістки про те, що відомий спортсмен загинув у листопаді 2006 року від черепно-мозкової травми внаслідок самостійного падіння. Не з мотоцикла на небезпечному віражі, а на вулиці, ввечері, з висоти власного росту за досі малозрозумілих обставин. Марко помер, пролежавши деякий час у комі. А сталося це через п’ять місяців після того, як Ігор Марко, будучи за кермом «Шевроле», потрапив в аварію. У ній загинув колега гонщика, теж відомий спідвеїст 80-х років Віктор Сурхаєв. Чи винен був Ігор Марко у тій аварії? Це вже навряд чи хтось колись дізнається…

Рейс у вічність

Майже жоден випуск газети за ці 20 років не обходився без повідомлення про якусь автомобільну аварію. Але події 23 травня 2008 року шокували навіть звиклих до трагедій журналістів та правоохоронців. Маршрутне таксі «Рівне-Київ», що їхало у столицю, було розчавлене вантажівкою, якою керував боснієць Машек Зафер. Він у цій аварії залишився живим, а ось 10 пасажирів та водій маршрутки загинули миттєво. Ця подія стала приводом наступу на перевізників, які користуються переобладнаними під пасажирські маршрутками, переважно «Мерседесами». Оскільки саме це, на думку деяких представників влади, і було причиною того, що ніхто з пасажирів не вижив. А водія «Сканії» засудили до десяти років позбавлення волі в українській колонії.

Театральне провалля

 

Кількарічна епопея з розритою Театральною площею закінчилася у 2010 році. Будівництво підземного торговельного центру не лише створювало рівнянам безліч незручностей, а ледь не зруйнувало драматичний театр. Якби будівельники вчасно не почали реконструкцію фасадної частини, по якій пішли великі тріщини, колони та портик театру, на думку фахівців, могли б завалитися. Форс-мажорів для компанії «Інтергалбуд», яка й будувала комплекс, вистачало й без того — зокрема, ледь не провалився асфальт на Соборній навпроти «Рубіну», через що тролейбуси були змушені їздити лише в односторонньому режимі. Свято прийшло 24 серпня, коли паркан прибрали, а площа постала перед мешканцями міста в оновленому вигляді.

Далі буде...


Источник
Категория: Новости города | Просмотров: 6559 | Добавил: bearenok | Теги: місто Рівне, історія міста, рівне, Rovno, City, Rivne, Рівне Вечірнє, город Ровно, Ровно | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0